Конституція України — RP-закони BOGEMA RP

Конституція України

Чинний, поточна редакція – від 19.07.24

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ

Стаття 1.

Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 2.

Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Стаття 3.

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Стаття 4.

Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу.

Стаття 5.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Стаття 6.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Стаття 7.

Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

Стаття 8.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 9.

Державною мовою в Україні є українська мова.

Стаття 10.

Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.

Стаття 11.

Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

Стаття 12.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 13.

Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України). Державний Гімн України - національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Розділ II. ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Стаття 14.

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 15.

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 16.

Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Стаття 17.

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Стаття 18.

Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань

Стаття 19.

Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 20.

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти чи припинити злочинові, який підлягає розгляду судом, уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом однієї години має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом однієї години з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Стаття 21.

Кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Стаття 22.

Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Стаття 23.

Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Стаття 24.

Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Стаття 25.

Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Стаття 26.

Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Стаття 27.

Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Стаття 28.

Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Стаття 29.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 30.

Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Стаття 31.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Стаття 32.

Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Стаття 33.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Стаття 34.

Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Стаття 35.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 36.

Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Стаття 37.

Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

Стаття 38.

Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Стаття 39.

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стаття 40.

Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Стаття 41.

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 14, 15, 16, 17, 25, 30, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40 цієї Конституції.

Стаття 42.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Стаття 43.

Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Розділ III. ВИБОРИ

Стаття 44.

Народне волевиявлення здійснюється через вибори та інші форми безпосередньої демократії.

Стаття 45.

Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які прожили в області щонайменше 1 рік.

Стаття 46.

Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення. Порядок проведення виборів визначається законом.

Розділ IV. ПРАВОСУДДЯ

Стаття 47.

Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних.

Стаття 48.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Стаття 49.

Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Без згоди голови суду суддю не може бути затримано або утримувано під вартою до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Стаття 50.

Правосуддя здійснюють судді. У визначених законом випадках правосуддя здійснюється за участю присяжних. Суддя не може належати до політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат. На посаду судді може бути призначений громадянин України, який проживає в області протягом десяти останніх років, є компетентним, доброчесним, володіє державною мовою та має диплом рівня G3.

Стаття 51.

Призначення на посаду судді здійснюється головою суду в порядку, встановленому законом. Голову суду призначає на посаду голова обласної ради.

Стаття 52.

Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є:

  1. рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
  2. забезпечення доведеності вини;
  3. змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
  4. підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором;
  5. забезпечення обвинуваченому права на захист;
  6. гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
  7. розумні строки розгляду справи судом;
  8. забезпечення права на апеляційний перегляд справи;
  9. обов’язковість судового рішення.

Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства. Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних. За неповагу до суду чи судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.

Стаття 53.

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання.

Стаття 54.

В Україні діє прокуратура, яка здійснює:

  1. підтримання публічного обвинувачення в суді;
  2. організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;
  3. представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом;
  4. функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Стаття 55.

Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Розділ V. МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

Стаття 56.

Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції України. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад міст є обласні ради.

Стаття 57.

Законодавча влада в області Сан-Андреас належить виключно обласній раді. До повноважень обласної ради належить:

  1. внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції;
  2. прийняття законів;
  3. затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
  4. усунення голови обласної ради в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому в статті 67 Конституції України;
  5. прийняття Регламенту обласної ради України;
  6. контролює виконання державного бюджету;
  7. встановлення податків і зборів відповідно до закону;
  8. контроль за дотриманням законодавства органами державної влади шляхом перевірок;
  9. надає згоду на звільнення з посади керівника обласної прокуратури, голову суду, начальника обласного управління СБУ. Згода надається одноголосно від конституційного складу депутатів;
  10. здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Стаття 58.

Обласна рада працює сесійно. Обласна рада збирається на першу сесію не пізніше третього дня після обрання голови обласної ради задля обговорення подальшої внутрішньої політики.

Стаття 59.

Конституційний склад обласної ради складає пʼятнадцять депутатів. Обласна рада є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу.

Стаття 60.

Право законодавчої ініціативи належить депутатам, головам виконавчих комітетів, голові обласної ради. Законопроєкт вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало щонайменше дві третини депутатів від конституційного складу. Законопроєкт, поданий до обласної ради, повинен бути розглянутий протягом 10 днів. За наслідками розгляду законопроєкту обласна рада приймає рішення щодо його прийняття, відхилення або повернення на доопрацювання .

Стаття 61.

Прийнятий законопроєкт підписується головуючим депутатом та в той же день подається на підписання до голови обласної ради. Голова обласної ради повинен підписати законопроєкт та оприлюднити його протягом трьох днів або повернути закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями для повторного розгляду. У разі якщо голова обласної ради протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим і має бути підписаний. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову одноголосно прийнятий обласною радою, голова обласної ради зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом трьох днів. Закон набирає чинності через два дні, якщо інше не встановлено самим законом.

Стаття 62.

Голова обласної ради є головною посадовою особою територіальної громади відповідної області. Голова обласної ради обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Строк повноважень голови не може перевищувати двох років поспіль. Голова обласної ради не може бути депутатом ради, суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, в тому числі на громадських засадах. Голова обласної ради складає таку присягу: "Я, (ім'я та прізвище), волею народу обраний голова обласної ради, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі".

Стаття 63.

Голова обласної ради:

  1. призначає на посаду керівника обласної прокуратури, голову суду, начальника обласного управління СБУ; звільняє за погодженням з обласною радою керівника обласної прокуратури, голову суду та начальника обласного управління СБУ;
  2. підписує закон та оприлюднює його;
  3. видає укази та розпорядження, які є обов’язковими для виконання;
  4. має право вето щодо прийнятих законів депутатами обласної ради;
  5. має законодавчу ініціативу;
  6. приймає у разі необхідності рішення про введення надзвичайного стану або воєнного стану;
  7. здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки області, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
  8. призначає на посади та звільняє з посад керівників виконавчих комітетів;
  9. здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Голова обласної ради не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

Стаття 64.

Повноваження голови обласної ради припиняються достроково у разі:

  1. відставки;
  2. неспроможності виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
  3. усунення з поста в порядку імпічменту;
  4. набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
  5. смерті.

Стаття 65.

Відставка голови обласної ради набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку через засоби масової інформації.

Стаття 66.

Неспроможність виконання своїх повноважень за станом здоров'я має бути встановлена на засіданні обласної ради і підтверджена відповідними медичними висновками.

Стаття 67.

Голова обласної ради може бути усунений з поста депутатами обласної ради в порядку імпічменту у разі вчинення ним злочину. Питання про усунення в порядку імпічменту ініціюється щонайменше двома третинами конституційного складу обласної ради. Депутати обласної ради для проведення розслідування створюють спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої входять пʼять депутатів, керівник обласної прокуратури та два слідчих. Строки розслідування, яке проводить тимчасова слідча комісія, повинні відповідати строкам, які визначені в КПК для розслідування злочинів. Усі зібрані матеріали передаються до апеляційної інстанції.

Стаття 68.

У разі дострокового припинення повноважень голови обласної ради, виконання його обовʼязків покладається на заступника.

Стаття 69.

Виконавча влада в області Сан-Андреас належить виключно виконавчим комітетам. Виконавчі комітети:

  1. комітет внутрішніх справ;
  2. комітет охорони здоров’я;
  3. комітет з питань державного бюджету;
  4. комітет культури;
  5. комітет оборони.

У своїй діяльності виконавчі комітети є відповідальними перед головою обласної ради, підконтрольні та підзвітні депутатам обласної ради.

Стаття 70.

Будь-який виконавчий комітет:

  1. вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
  2. розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
  3. забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;
  4. видає акти, спрямовані на виконання законів, які є обов'язковими до виконання;
  5. здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Повноваження конкретного виконавчого комітету визначаються законом.

Розділ VI. ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Стаття 71.

Законопроєкт про внесення змін до Конституції України може бути поданий до обласної ради головою обласної ради або не менш як третиною депутатів від конституційного складу.

Стаття 72.

Законопроєкт про внесення змін до Конституції України, а саме до розділу I "Загальні засади", розділу II "Вибори" і розділу VI "Внесення змін до Конституції України" може бути поданий головою обласної ради або двома третинами депутатів від конституційного складу.

Стаття 73.

Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Стаття 74.

Законопроєкт про внесення змін до Конституції України, крім розділів I "Загальні засади", II "Вибори", VI "Внесення змін до Конституції України", вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало дві третини депутатів від конституційного складу. Законопроєкт про внесення змін до Конституції України, а саме до розділу I "Загальні засади", розділу II "Вибори" і розділу VI "Внесення змін до Конституції України" вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало усі п’ятнадцять депутатів.

Стаття 75.

Законопроєкт про внесення змін до Конституції України, який розглядався обласною радою, і закон не був прийнятий, може бути поданий повторно не раніше ніж через чотирнадцять днів з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

Стаття 76.

Закон щодо внесення змін до Конституції України може бути визнаний неконституційним головою суду у порядку, визначеному законом.

Розділ VII. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 77.

Конституція України набуває чинності з дня її прийняття.

Стаття 78.

День прийняття Конституції України є державним святом - Днем Конституції України.